Клінічний опис та значення
Дизартрія — це моторний розлад мовлення, що характеризується порушенням артикуляції, фонації, резонансу або просодії внаслідок неврологічного ураження, яке впливає на м'язи та координацію, необхідні для мовлення. Вона проявляється нечіткою, повільною або нерозбірливою мовою, часто супроводжується аномальним ритмом, висотою або гучністю, а також може включати слинотечу або труднощі з ковтанням. Підтипи включають спастичну, в'ялу, атактичну, гіпокінетичну, гіперкінетичну та змішану дизартрію, кожен з яких відображає різні порушення нервових шляхів, такі як залучення кортикобульбарних, мозочкових або базальних гангліїв. Стан виникає внаслідок уражень центральної або периферичної нервової системи, включаючи інсульт, черепно-мозкову травму, нейродегенеративні захворювання або розлади нервово-м'язового з'єднання. Діагностика є клінічною, часто підкріплюється оцінкою логопеда та нейровізуалізацією для виявлення причинного ураження.
Пов’язані рідкісні захворювання (290)
Нозології, при яких цей фенотиповий прояв зафіксований як клінічний маркер:
-
Дуже рідко (<4-1%)
-
Часто (79-30%)
-
Дуже часто (99-80%)
-
Помірно (29-5%)
-
Часто (79-30%)
-
Часто (79-30%)
-
Помірно (29-5%)
-
Часто (79-30%)
-
Часто (79-30%)
-
Часто (79-30%)