Клінічний опис та значення
Запаморочення — це хибне відчуття руху, яке часто описують як обертання, нахил або погойдування, що виникає внаслідок невідповідності між очікуваннями мозку та сигналами, які він отримує від внутрішнього вуха, очей і пропріоцептивних сенсорів. Воно може бути спричинене зміною положення голови, інфекціями або неврологічними розладами та супроводжуватися нудотою, пітливістю і труднощами при ходьбі. Існують два основних типи: периферичне запаморочення, що виникає внаслідок проблем у внутрішньому вусі або вестибулярному нерві, та центральне запаморочення, яке зумовлене ураженням стовбура мозку або мозочка. Стан може бути епізодичним або постійним, а його тяжкість коливається від легкої нестійкості до інвалідизуючих ілюзій обертання. Діагностика включає ретельний збір анамнезу, фізикальне обстеження, а іноді візуалізацію або вестибулярні тести для виявлення основної причини.
Пов’язані рідкісні захворювання (99)
Нозології, при яких цей фенотиповий прояв зафіксований як клінічний маркер:
-
Дуже рідко (<4-1%)
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)
-
Дуже часто (99-80%)
-
Помірно (29-5%)
-
Дуже часто (99-80%)
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)