Клінічне визначення
Синдром Кріглера-Найяра — це рідкісне генетичне захворювання, яке впливає на здатність печінки розщеплювати білірубін, жовту речовину, що утворюється при руйнуванні старих еритроцитів. Це призводить до високого рівня некон'югованого білірубіну в крові, викликаючи жовтяницю (пожовтіння шкіри та очей). Існує два типи: тип 1 (важкий, з повною недостатністю ферменту) та тип 2 (легший, з частковою недостатністю ферменту).
Епідеміологія та поширеність
У Європі середня народжуваність становить 0,1 на 1 000 000, діапазон 1-9 на 1 000 000. Поширеність: середня 1,0 на 100 000, діапазон 1-9 на 100 000.
Клінічні прояви
При типі 1 у новонароджених протягом кількох днів після народження розвивається важка жовтяниця, яка швидко погіршується. Рівень білірубіну може бути дуже високим (20-50 мг/дл). Без лікування існує ризик потрапляння білірубіну в мозок, що спричиняє неврологічні пошкодження (керніктерус). Симптоми ураження мозку включають сонливість, слабкий м'язовий тонус, високий крик, лихоманку, погане смоктання, дратівливість, м'язову ригідність (вигинання спини та шиї), судоми та кому. Віддалені наслідки можуть включати церебральний параліч, втрату слуху, проблеми з рухом очей та дефекти емалі зубів. При типі 2 жовтяниця легша, неврологічні проблеми менш поширені. Пацієнти можуть відчувати свербіж і потребувати регулярного спостереження.
Симптоми та фенотипові ознаки (HPO)
Фенотиповий спектр проявів за міжнародною онтологією Human Phenotype Ontology (HPO):
-
Жовтяниця HP:0000952Дуже часто (99-80%)
-
Неко'югована гіпербілірубінемія HP:0008282Дуже часто (99-80%)
-
Неонатальна гіпербілірубінемія HP:0003265Дуже часто (99-80%)
-
Аномальні слухові викликані потенціали HP:0006958Помірно (29-5%)
-
Високотональний крик HP:0025430Помірно (29-5%)
Методи діагностики
Діагностика базується на аналізах крові, що показують високий рівень некон'югованого білірубіну. При типі 1 рівень зазвичай перевищує 20 мг/дл; при типі 2 — нижче 20 мг/дл. Генетичний тест може підтвердити мутації в гені UGT1A1. Пробний прийом фенобарбіталу допомагає розрізнити типи: він знижує білірубін при типі 2, але не при типі 1. У деяких випадках може проводитися біопсія печінки.
Лікування та терапія
Лікування спрямоване на зниження рівня білірубіну для запобігання пошкодженню мозку. При типі 1 щоденно застосовується інтенсивна фототерапія (спеціальні лампи). Плазмаферез (фільтрація крові) може швидко видалити білірубін під час кризів. Ліки, такі як орлістат та кальцію фосфат, можуть допомогти зменшити всмоктування білірубіну з кишечника. Єдиним лікуванням типу 1 є трансплантація печінки. Експериментальні методи включають трансплантацію гепатоцитів та генну терапію. При типі 2 фенобарбітал може допомогти знизити рівень білірубіну. У невідкладних випадках можуть застосовуватися інгібітори гемоксигенази (наприклад, тін-мезопорфірин).
Диференційна діагностика
Інші стани, що викликають високий рівень некон'югованого білірубіну, включають: синдром Жильбера (легке, поширене генетичне захворювання), синдром Люсі-Дрісколла (тимчасова жовтяниця новонароджених), гемолітичні захворювання (наприклад, серпоподібноклітинна хвороба або резус-несумісність), неефективний еритропоез (наприклад, таласемія) та жовтяниця від грудного молока. Стани з високим рівнем кон'югованого білірубіну (наприклад, синдроми Дабіна-Джонсона та Ротора) відрізняються.
