Клінічний опис та значення
Кома — це глибокий стан непритомності, при якому людину неможливо розбудити, вона не реагує на больові подразники, світло чи звук і не має нормальних циклів сну-неспання. Вона виникає внаслідок тяжкої дисфункції ретикулярної активуючої системи стовбура мозку або поширеного ураження обох півкуль головного мозку, часто через травму, інсульт, метаболічні порушення або токсичні впливи. Клінічно кома оцінюється за шкалою ком Глазго, де 8 балів або менше вказують на тяжке порушення. Пацієнти можуть демонструвати патологічні пози, такі як децеребраційна або декортикаційна ригідність, та втрату стовбурових рефлексів залежно від рівня ушкодження. Відновлення залежить від основної причини та тривалості; тривала кома може призвести до вегетативного стану або смерті.
Пов’язані рідкісні захворювання (85)
Нозології, при яких цей фенотиповий прояв зафіксований як клінічний маркер:
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)
-
Дуже часто (99-80%)
-
Часто (79-30%)
-
Дуже рідко (<4-1%)
-
Дуже рідко (<4-1%)
-
Помірно (29-5%)
-
Дуже рідко (<4-1%)
-
Помірно (29-5%)
-
Дуже рідко (<4-1%)