Клінічний опис та значення
Самопошкодження — це навмисне, повторюване завдання фізичної шкоди власному тілу, часто без усвідомленого суїцидального наміру. Воно може проявлятися порізами, опіками, укусами, биттям головою, розчісуванням шкіри або ударами по собі та може виникати при різних нейропсихіатричних і розладах розвитку. Така поведінка часто пов'язана з порушеннями сприйняття болю, контролю імпульсів та емоційної регуляції, особливо в осіб з інтелектуальною недостатністю, розладами аутистичного спектра або генетичними синдромами, такими як синдром Леша-Найхана. У деяких випадках самопошкодження слугує неадаптивним механізмом подолання для зняття напруги або повідомлення про дистрес, тоді як в інших відображає нейробіологічну дисфункцію дофамінергічної системи. Тяжкість варіюється від поверхневого ушкодження шкіри до серйозних травм тканин, а лікування вимагає мультидисциплінарного підходу з урахуванням як основної причини, так і поведінкових втручань.
Пов’язані рідкісні захворювання (21)
Нозології, при яких цей фенотиповий прояв зафіксований як клінічний маркер:
-
Помірно (29-5%)
-
Часто (79-30%)
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)
-
Часто (79-30%)
-
Дуже часто (99-80%)
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)
-
Помірно (29-5%)