Синдром Елерса — Данлоса

Європа ТА has_birth_prevalence_average_value : 0.9 ТА has_birth_prevalence_range : 1-9 / 1 000 000 | В усьому світі ТА has_point_prevalence_range : Невідомо

СЕД охоплює кілька клінічно відмінних підтипів. Класичний СЕД (кСЕД) характеризується насамперед гіпереластичністю шкіри, атрофічними рубцями та гіпермобільністю суглобів. Гіпермобільний СЕД (гСЕД) характеризується переважно генералізованою гіпермобільністю суглобів, пов'язаними кістково-м'язовими ускладненнями та додатковими системними ознаками. Судинний СЕД (сСЕД) відрізняється крихкістю тканин та підвищеним ризиком розриву артерій та інших органів, що може бути небезпечним для життя. Хоча ці підтипи мають спільні клінічні ознаки, вони відрізняються діагностичними критеріями, генетичною основою та пов'язаними ускладненнями.

Симптоми СЕД варіюють залежно від типу, але часто включають дуже гнучкі суглоби, які можуть легко вивихуватися, м'яку, еластичну шкіру, на якій легко утворюються синці, та повільне загоєння ран із тонкими рубцями. Інші ознаки можуть включати хронічний біль, втому, крихкі кровоносні судини та проблеми з внутрішніми органами.

У дітей можуть бути вивихи стегна при народженні, м'язова слабкість та затримка моторних навичок. Стоматологічні проблеми, такі як відсутність зубів або затримка прорізування, також поширені.

Діагноз синдрому Елерса-Данлоса базується на клінічній оцінці, при цьому молекулярне тестування використовується для підтвердження більшості підтипів. На відміну від інших генетично визначених підтипів СЕД, гіпермобільний СЕД (гСЕД) діагностується за клінічними критеріями. 

Генетичне тестування визначається клінічною картиною та може включати секвенування за Сенгером специфічних генів, багатогенні панелі секвенування нового покоління (NGS) або повноекзомне чи повногеномне секвенування. Діагностичні труднощі включають виявлення варіантів числа копій, інтерпретацію варіантів з невизначеним значенням та аналіз технічно складних генів, таких як TNXB. Для з'ясування конкретних генетичних знахідок можуть знадобитися додаткові дослідження, включаючи РНК-дослідження та вибрані біохімічні тести.

1. Клінічна підозра та діагностика СЕД

СЕД зазвичай підозрюють на основі клінічної картини, включаючи гіпермобільність суглобів, аномалії шкіри, крихкість тканин та інші пов'язані прояви. Однак гіпермобільність суглобів сама по собі є недостатньою для встановлення діагнозу СЕД, і її наявність може призвести до надмірної підозри або надмірної діагностики СЕД у клінічній практиці.

2. Діагностичні критерії гіпермобільного СЕД (гСЕД)

Наведіть надані вами діагностичні критерії, що охоплюють:

• Критерій 1: Генералізована гіпермобільність суглобів, оцінюється за шкалою Бейтона та, за необхідності, за 5-бальним опитувальником.

• Критерій 2: Щонайменше дві з таких ознак: системні прояви розладу сполучної тканини, позитивний сімейний анамнез або кістково-м'язові ускладнення.

• Критерій 3: Виключення альтернативних діагнозів, включаючи інші спадкові розлади сполучної тканини та набуті стани, що можуть спричиняти гіпермобільність суглобів.

Усі три критерії мають бути виконані для діагнозу гСЕД відповідно до критеріїв 2017 року.

3. Лише гіпермобільність суглобів не дорівнює СЕД

Гіпермобільність суглобів є клінічною ознакою, а не діагнозом. Вона може спостерігатися у здорових людей без симптомів або функціональних порушень. Коли гіпермобільність суглобів пов'язана з кістково-м'язовими симптомами, але критерії гСЕД або іншого визначеного розладу не виконуються, стан може бути класифікований як розлад гіпермобільного спектра (РГС).

4. Гіпермобільний синдром Елерса-Данлоса

Поясніть гСЕД як окремий підтип СЕД, що характеризується генералізованою гіпермобільністю суглобів, додатковими системними або сімейними ознаками та кістково-м'язовими ускладненнями, які відповідають встановленим діагностичним критеріям.

Ця структура дозволяє уникнути змішування загальної фізичної риси з розладом сполучної тканини та відокремлює діагностичні критерії від подальшого пояснення різних клінічних проявів.

Ліків від СЕД не існує, тому лікування зосереджується на контролі симптомів та запобіганні ускладненням. Команда спеціалістів (таких як кардіологи, ортопеди та генетики) працює разом. Основні кроки включають захист суглобів від травм (уникнення контактних видів спорту), ретельний догляд за ранами (використання глибоких швів та залишення їх на довший термін) та регулярні кардіологічні обстеження. Контроль артеріального тиску важливий для захисту крихких кровоносних судин. Вагітні жінки потребують акушерської допомоги високого ризику.

Догляд за крихкою та еластичною шкірою при синдромі Елерса-Данлоса

Особи повинні отримувати навчання щодо профілактики травм та належного догляду за ранами. Рани можуть вимагати ретельного відновлення та тривалої фіксації швів для зменшення розходження країв рани та аномального рубцювання. Адгезивні пов'язки слід видаляти обережно, щоб мінімізувати додаткову травму шкіри.

Стабільність суглобів та лікування хронічного болю при СЕД

Управління зосереджується на покращенні стабільності суглобів, запобіганні рецидивуючим травмам та зменшенні хронічного болю. Фізіотерапія, спрямована на пропріоцепцію, м'язову силу та стабільність кора, є основою догляду.

Лікування хронічного болю може включати:

• модифікацію активності та деякі методи релаксації м'язів;
• мануальну терапію;
• короткі курси нестероїдних протизапальних препаратів (НПЗП), за необхідності.

Вивих стегна лікується відповідно до стандартних процедур.

Кардіоваскулярний моніторинг та генетичне консультування

Кардіоваскулярна оцінка та подальше спостереження повинні ґрунтуватися на клінічних даних та індивідуальних факторах ризику. Генетичне консультування може допомогти ураженим особам та їхнім сім'ям зрозуміти закономірності успадкування, репродуктивні наслідки та генетичні невизначеності, пов'язані з СЕД. Конкретні судинні ризики та рекомендації щодо лікування судинного СЕД розглядаються окремо.

Спадковий розлад сполучної тканини, який нині називають синдромом Елерса-Данлоса, був описаний Черногубовим, російським дерматологом, у 1892 році. Він приписував еластичну шкіру та інші симптоми дефектам ембріонального розвитку волокон сполучної тканини.

Пізніше Елерс (Ehlers 1901) та Данлос (Danlos 1908) описали тетраду гіпермобільності суглобів, гіпереластичності шкіри, легкого утворення синців та крихкості шкіри як парадигму захворювання.

У міру того, як у науковій літературі повідомлялося про все більше випадків з різноманітними клінічними ознаками, клінічна палітра СЕД ставала дедалі ширшою, виходячи за межі "визначеної тетради". Подальші спостереження виявили додаткові прояви, різний ступінь тяжкості та відмінні закономірності успадкування, демонструючи гетерогенність клінічної картини СЕД.

Досягнення в молекулярній генетиці протягом останнього десятиліття двадцятого століття призвели до ідентифікації семи генів, пов'язаних із СЕД, включаючи гени, що кодують різні типи колагену (COL1A1, COL1A2, COL3A1, COL5A1 та COL5A2) та ферменти або білки, залучені до виробництва та обробки колагену (PLOD1 та ADAMTSL2). Цей прогрес підтримав розробку класифікації Віллефранша у 1997 році, яка розрізняла шість основних типів СЕД, хоча генетична основа гіпермобільного типу залишалася невідомою.

Міжнародна класифікація 2017 року встановила синдром Елерса-Данлоса (СЕД) як узагальнюючий термін для гетерогенної групи розладів сполучної тканини та запровадила розлади гіпермобільного спектра (РГС) для класифікації симптоматичної гіпермобільності суглобів, що не відповідає діагностичним критеріям гСЕД або іншого визначеного генетичного розладу.

Інші стани можуть бути схожими на СЕД. Недосконалий остеогенез (хвороба крихких кісток) спричиняє переломи та розхитаність суглобів, але часто включає блакитні склери та втрату слуху. Синдром Марфана має спільні ознаки розхитаності суглобів та проблеми з серцем, але зазвичай супроводжується високим зростом та вивихом кришталика. Синдром Лойса-Дітца характеризується розщепленням піднебіння та поширеними аневризмами. Cutis laxa спричиняє в'ялу шкіру, яка не повертається до початкового стану, як при СЕД. Фіброміалгія та синдром хронічної втоми мають подібний біль та втому, але не мають шкірних та суглобових ознак.