Клінічний опис та значення
Постлінгвальна сенсоневральна приглухуватість — це тип втрати слуху, який розвивається після того, як дитина вже опанувала мовлення, зазвичай після 5–6 років. Вона виникає внаслідок ураження внутрішнього вуха (равлика) або слухового нерва, а не через проблеми із зовнішнім чи середнім вухом. На відміну від прелінгвальної приглухуватості, вона не перешкоджає розвитку мовлення, але може поступово впливати на спілкування, соціальну взаємодію та успішність у навчанні. Втрата слуху може бути односторонньою або двосторонньою, від легкої до глибокої, часто з поступовим початком. Поширені причини включають генетичні мутації, інфекції, ототоксичні препарати, вплив шуму або аутоімунні розлади.
Пов’язані рідкісні захворювання (2)
Нозології, при яких цей фенотиповий прояв зафіксований як клінічний маркер:
-
Часто (79-30%)
-
Часто (79-30%)