Клінічний опис та значення
Заїкання — це розлад мовлення, що характеризується порушеннями нормального потоку мовлення, часто включаючи повторення звуків, складів або слів, подовження звуків та блокування, коли звук не виходить. Ці порушення можуть супроводжуватися фізичним напруженням, таким як гримаси обличчя або блимання очима, і можуть призводити до уникаючої поведінки та соціальної тривоги. Заїкання зазвичай виникає в ранньому дитинстві, у віці від 2 до 5 років, і може зберігатися у дорослому віці в деяких осіб. Точна причина є багатофакторною, включаючи генетичні, нейророзвиткові та середовищні фактори, які впливають на мовленнєво-моторні контури мозку. Діагностика є клінічною, базується на мовленнєвих патернах та історії розвитку, а лікування може включати логопедичну терапію, когнітивно-поведінкові стратегії та в деяких випадках електронні пристрої.
Пов’язані рідкісні захворювання (5)
Нозології, при яких цей фенотиповий прояв зафіксований як клінічний маркер:
-
Помірно (29-5%)
-
Часто (79-30%)
-
Помірно (29-5%)
-
Дуже часто (99-80%)
-
Помірно (29-5%)