Клінічний опис та значення
Дереалізація — це дисоціативний симптом, при якому людина сприймає зовнішній світ як нереальний, схожий на сон, туманний або відсторонений, ніби між нею та оточенням існує скляна стіна. Предмети, люди або звуки можуть здаватися штучними, плоскими чи візуально спотвореними, хоча людина зберігає усвідомлення, що ці відчуття є суб'єктивними. Це часто виникає при тривожних розладах, панічних атаках, посттравматичному стресовому розладі та дисоціативному розладі деперсоналізації-дереалізації, а також може бути спровоковане сильним стресом, нестачею сну або певними неврологічними станами. Вважається, що переживання виникає внаслідок порушення інтеграції сенсорної обробки, емоційної регуляції та мереж самосвідомості в мозку, зокрема за участю скроневих і тім'яних часток. Дереалізація не є психозом; пацієнти зазвичай усвідомлюють нереальність як зміну власного сприйняття, а не як справжню зовнішню трансформацію.
Пов’язані рідкісні захворювання (2)
Нозології, при яких цей фенотиповий прояв зафіксований як клінічний маркер:
-
Часто (79-30%)
-
Помірно (29-5%)