Клінічне визначення
Специфічний розлад мовлення — це стан, пов'язаний з роботою мозку, при якому дитина має труднощі з вивченням та використанням усного мовлення, такі як словниковий запас, граматика та структура речень, навіть якщо вона має нормальний слух, інтелект і не має інших станів, таких як аутизм або травма мозку.
Епідеміологія та поширеність
Епідеміологічні дані для цієї нозології наразі уточнюються. Підпишіться на оновлення реєстру.
Клінічні прояви
Діти з цим станом можуть почати говорити пізніше, ніж очікувалося, мати обмежений словниковий запас, важко формувати речення та мати труднощі з розумінням або правильним використанням граматики. Вони часто мають труднощі з виконанням вказівок або розповіданням історій, але їхні невербальні навички зазвичай нормальні.
Симптоми та фенотипові ознаки (HPO)
Фенотиповий спектр проявів за міжнародною онтологією Human Phenotype Ontology (HPO):
—
Методи діагностики
Діагностика включає команду фахівців, включаючи логопеда, які оцінюють мовленнєві здібності дитини за допомогою стандартизованих тестів, спостереження та інтерв'ю з батьками. Проводяться тести слуху та когнітивні оцінки, щоб виключити інші причини.
Лікування та терапія
Лікування зосереджено на логопедичній терапії, адаптованій до потреб дитини. Терапія може включати вправи для покращення словникового запасу, структури речень та комунікативних навичок. Раннє втручання та підтримка батьків і вчителів є важливими.
Диференційна діагностика
Інші стани, які можуть виглядати подібно, включають втрату слуху, розлад аутистичного спектру, інтелектуальну недостатність та мовленнєві затримки через фактори навколишнього середовища, такі як відсутність впливу. Вони виключаються за допомогою тестування та оцінки.
