Клінічне визначення
Отруєння парацетамолом — це рідкісний, але серйозний стан, який виникає, коли людина приймає занадто багато парацетамолу (також відомого як ацетамінофен), випадково або навмисно. Це може спричинити ураження печінки та інші проблеми зі здоров'ям.
Епідеміологія та поширеність
Європа: точковий показник поширеності невідомий. Ісландія: середня річна захворюваність 16,0; річна захворюваність у діапазоні 1-5 на 10 000.
Клінічні прояви
Протягом кількох годин після прийому занадто великої дози парацетамолу людина може відчувати нудоту, блювання або біль у животі. Більш серйозне ураження печінки може розвинутися протягом 1-3 днів, що призводить до жовтяниці (жовтий відтінок шкіри або очей), сплутаності свідомості та проблем з кровотечею. Інші можливі ефекти включають ниркову недостатність, низький рівень тромбоцитів, панкреатит та ураження серцевого м'яза. При хронічному отруєнні симптоми можуть бути легкими або відсутніми.
Симптоми та фенотипові ознаки (HPO)
Фенотиповий спектр проявів за міжнародною онтологією Human Phenotype Ontology (HPO):
—
Методи діагностики
Лікарі діагностують отруєння парацетамолом, запитуючи про кількість і час прийому, а також вимірюючи рівень парацетамолу в крові. Вони також проводять аналізи крові для перевірки функції печінки та нирок.
Лікування та терапія
Лікування включає призначення активованого вугілля, якщо пацієнт звертається незабаром після передозування. Основним антидотом є N-ацетилцистеїн (NAC), який найефективніший при введенні протягом 8 годин. У тяжких випадках може знадобитися трансплантація печінки.
Зареєстровані орфанні препарати для цієї нозології:
-
Acetylcysteine (Acetadote) Antidote
Офіційне призначення: Для внутрішньовенного лікування помірного та тяжкого передозування парацетамолом
Диференційна діагностика
Інші стани, які можуть нагадувати отруєння парацетамолом, включають вірусний гепатит, інші ураження печінки, спричинені ліками, та сепсис. Лікарі використовують аналізи крові та історію хвороби пацієнта, щоб відрізнити їх.
